Слуховий аналізатор людини – один з найінформативніших щодо навколишнього світу. Тому зниження слухової функції, не кажучи про її втрату, значно погіршують якість життя, порушуючи положення людини в суспільстві, обмежують її в виборі фаху. Ураження слуху являє собою серйозну медико-соціальну проблему, яка потребує наполегливої, стабільної, щоденної праці фахівців.

Причиною приглухуватості може служити порушення як в системі звукопроведення, так і звукосприйняття, чи їх поєднання (змішана приглуховатість).

                                1. ДІАГНОСТИКА ПРИГЛУХУВАТОСТІ

Діагностика приглухуватості полягає у визначенні слухової чутливості до різноманітних звукових стимулів, виявленні рівня ушкодження та особливостей функціонування органа слуху за допомогою спеціальних методів обстеження. Ці методи називаються аудіометрією та умовно поділяються на суб’єктивні (психоакустичні) і об’єктивні (електрофізіологічні). При цьому слід зазначити, що ні один з існуючих методів дослідження слуху окремо від інших не є абсолютно достатнім і не спроможен дати уяву про ступінь і рівень ушкодження. Тому необхідно комбінувати методи дослідження, а результати кожного з них повинні узгоджуватися з іншими.

Суб’єктивні методи дослідження слуху складають основу сучасної аудіометрії і базуються на мовній, руховій або поведінчастій відповіді на тестуючий звуковий стимул. Відповіді пацієнта лікар оцінює суб’єктивно чи за допомогою відповідних пристроїв. До таких методів дослідження слуху, якими користуються зараз, відносять:

— сприйняття «живої» мови;

— дослідження слуху за допомогою безумовного орієнтовного рефлексу;

— умовно-рефлекторна та ігрова аудіометрія; камертональні дослідження; порогова тональна аудіометрія; надпорогова тональна аудіометрія; мовна аудіометрія;

— дослідження слуху за допомогою ультразвуку.

Здатність чути і розуміти мову є основним критерієм оцінки стану органа слуху, ось чому любе дослідження слухової функції необхідно починати з орієнтовної перевірки сприйняття «живої» мови. Кількісна оцінка результатів такого дослідження зводиться до визначення відстані, з якої обстежуваний чує шепітну, розмовну, голосну мову або крик. Звичайно для дослідження «живою» мовою користуються числами, які складаються з двох цифр

Визначивши кількісні співвідношення показників сприйняття шепітної та розмовної мови, можна провести орієнтовний якісний аналіз слухової чутливості).

Основним моментом при врахуванні результатів цього дослідження є визначення соціальної достатності слуху, а також визначення значного і крайнього ступеня приглухуватості.

Серед об’єктивних методів перевірки стану слухової системи виділяють наступні:

— імпедансна аудіометрія;

— комп’ютерна аудіометрія з використанням слухових викликаних потенціалів;

— реєстрація ото акустичних емісії.

                                                 2. ПРОФІЛАКТИКА

Профілактичні заходи щодо приглухуватості мають бути направлені перш за все на запобігання причинам, що її викликають, а також на максимально раннє виявлення її легких форм та проведення адекватного лікування або реабілітації слухової функції.

Найбільш частою причиною кондуктивної приглухуватості у хворих є гострі та різні види хронічних середніх отитів. Причини сенсоневрального ураження слуху більш численні. Серед них слід відзначити наступні: природжені, генетично обумовлені, спадкові, інфекційні, аутоімунні, токсичні, травматичні, судинні, процеси старіння, ідіоматичні, системні захворювання.

По можливості, найбільш рання оцінка стану слуху необхідна у хворих під час та після:

— нейроінфекцій;

— черепно-мозкових травм;

— інтоксикаційного синдрома;

— вірусних інфекцій (особливо епідемічний паротит, грип, краснуха);

— перенесеного гострого отиту;

— після прийому ото токсичних ліків, в першу чергу, аміноклікозидних антибіотиків.

                   Лікар – сурдолог  МЛ № 4   Л.М. Назарук

Сурдологія