Слуховий аналізатор людини – один з найінформативніших щодо навколишнього світу. Тому зниження слухової функції, не кажучи про її втрату, значно погіршують якість життя, порушуючи положення людини в суспільстві, обмежують її в виборі фаху. Ураження слуху являє собою серйозну медико-соціальну проблему, яка потребує наполегливої, стабільної, щоденної праці фахівців.
Причиною приглухуватості може служити порушення як в системі звукопроведення, так і звукосприйняття, чи їх поєднання (змішана приглуховатість).
Діагностика приглухуватості
Діагностика приглухуватості полягає у визначенні слухової чутливості до різноманітних звукових стимулів, виявленні рівня ушкодження та особливостей функціонування органа слуху за допомогою спеціальних методів обстеження. Ці методи називаються аудіометрією та умовно поділяються на суб’єктивні (психоакустичні) і об’єктивні (електрофізіологічні). При цьому слід зазначити, що ні один з існуючих методів дослідження слуху окремо від інших не є абсолютно достатнім і не спроможен дати уяву про ступінь і рівень ушкодження. Тому необхідно комбінувати методи дослідження, а результати кожного з них повинні узгоджуватися з іншими.
Суб’єктивні методи дослідження слуху складають основу сучасної аудіометрії і базуються на мовній, руховій або поведінчастій відповіді на тестуючий звуковий стимул. Відповіді пацієнта лікар оцінює суб’єктивно чи за допомогою відповідних пристроїв. До таких методів дослідження слуху, якими користуються зараз, відносять:
– сприйняття «живої» мови;
– дослідження слуху за допомогою безумовного орієнтовного рефлексу;
– умовно-рефлекторна та ігрова аудіометрія; камертональні дослідження; порогова тональна аудіометрія; надпорогова тональна аудіометрія; мовна аудіометрія;
– дослідження слуху за допомогою ультразвуку.
Здатність чути і розуміти мову є основним критерієм оцінки стану органа слуху, ось чому любе дослідження слухової функції необхідно починати з орієнтовної перевірки сприйняття «живої» мови. Кількісна оцінка результатів такого дослідження зводиться до визначення відстані, з якої обстежуваний чує шепітну, розмовну, голосну мову або крик. Звичайно для дослідження “живою” мовою користуються числами, які складаються з двох цифр
Визначивши кількісні співвідношення показників сприйняття шепітної та розмовної мови, можна провести орієнтовний якісний аналіз слухової чутливості).
Основним моментом при врахуванні результатів цього дослідження є визначення соціальної достатності слуху, а також визначення значного і крайнього ступеня приглухуватості.
Серед об’єктивних методів перевірки стану слухової системи виділяють наступні:
– імпедансна аудіометрія;
– комп’ютерна аудіометрія з використанням слухових викликаних потенціалів;
– реєстрація ото акустичних емісії.
Профілактика
Профілактичні заходи щодо приглухуватості мають бути направлені перш за все на запобігання причинам, що її викликають, а також на максимально раннє виявлення її легких форм та проведення адекватного лікування або реабілітації слухової функції.
Найбільш частою причиною кондуктивної приглухуватості у хворих є гострі та різні види хронічних середніх отитів. Причини сенсоневрального ураження слуху більш численні. Серед них слід відзначити наступні: природжені, генетично обумовлені, спадкові, інфекційні, аутоімунні, токсичні, травматичні, судинні, процеси старіння, ідіоматичні, системні захворювання.
По можливості, найбільш рання оцінка стану слуху необхідна у хворих під час та після:
– нейроінфекцій;
– черепно-мозкових травм;
– інтоксикаційного синдрома;
– вірусних інфекцій (особливо епідемічний паротит, грип, краснуха);
– перенесеного гострого отиту;
– після прийому ото токсичних ліків, в першу чергу, аміноклікозидних антибіотиків.
Лікар – сурдолог МЛ № 4 Л.М. Назарук
